Лиса вдова

У Стасике зробили пластичну операцію класичній опереті

Музичний театр імені Станіславського і Немировича-Данченко представив прем’єру класичної оперети Франца Легара Весела вдова. Постановку довірили Адольфу Шапиро – метрові драматичної режисури, не так давно з успіхом що дебютував в оперному жанрі(у тому ж театрі з оперою Лючия Ди Ламермур). У публіки спектакль великого захвату не викликав, а професіонали після перегляду обмінювалися скрушними зітханнями типу : і на стару буває помилка.

Весела вдова – штучка небезпечна. У ній усі ці дивні вальси, польки, ритми чардаша і інші органічні для класичних оперет жанрові ознаки, наявні в найвищій якості. Не даремно цю оперету люблять академічні співаки – навряд чи можна забути прекрасну Олену Образцову в ролі розкішної Ганни Ватажки, що успадкувала від покійного чоловіка стан, що становить бюджет її маленької оперетної батьківщини. Дуже красиві партії Легар написав і для інших героїв – графа Данило, Камилла, Валентини. Так що тут є, що поспівати. Але ось цього якраз не сталося. Можливо, перший склад співав краще другого , що припав на долю кореспондента. Але якщо взяти до уваги, що він випав і на долю глядачів, що купили квитки, то відноситися до нього варто з усією відповідальністю. На жаль, виконавці головних ролей – Ірина Ващенко(Ганна), Дмитро Зуєв(Данило) не уразили блиском – ні вокальним, ні стильовим. Дещо краще були Вета Пилипенко(Валентина) і Артем Софронов(Камилл), проте і вони не справили враження співаків, що розуміють специфіку виконання віденської оперетної класики. І тільки Сергій Балашов(Барон Зета) був хороший, як він буває, практично, в усіх своїх ролях.

Головна біда в тому, що в спектаклі не лише співали, але і говорили. Тут навіть недоліки вокалу відсунулися на другий план. Драматична гра(якщо це можна так назвати) нагадувала реалити шоу за участю різностатевих Світло з Іваново, а вимовний артистами текст, написаний самим Адольфом Шапиро, – репризи програвшої в першому ж турі команди КВН. Тут були фрази типу : Господа, ми в дупі. Чи що убило чистотою російської мови пропозицію, що поступила від Камилла, – Бежимте. До честі публіки слід сказати, що вона реагувала на подібний гумор крижаним мовчанням. Не виключено, що дотепними були вірші Вадима Жука, але напевно упізнати це так і не довелося: артисти(окрім Балашова) артикулювали так невиразно, що оцінити гумор відомого драматурга виявилося неможливим.

Зате гумор режисера був в наявності: оперетна країна з’явилася чимось середнім між ханти-мансійським автономним округом і північно-кавказьким селом. Перша виражена костюмами оленярів(художник Олена Степанова), друга – шапками-пиріжками, що не знімаються, прийнятими, здається, у інгушів. Втім, тут, ймовірно, містився натяк на імідж членів радянського політбюро – така ось вінтажна політична сатира, оцінити яку можуть лише ровесники авторів нової версії Вдови. І сама вдова з’явилася в дуже ексцентричному виді – її наклеєна лисина явно щось означала. Наприклад, отсил до абсурдисткой п’єси Ионеско Лиса співачка. При чому тут Ионеско? При тому ж, при чому численні дерева, у тому числі червоні, раз у раз захаращуючі простір сцени(художник Олександр Шишкін), величезний, медицински достовірний, а тому досить осоружний муляж людського серця, різнокаліберні танцюючі чоловіки в червоних сорочках(хореографія Олега Глушкова), багато снігу(ханти-мансійський округ – не забувайте!). Та і абсурду було теж дуже багато – передусім в розмитості сюжету і втраченої авторської драматургії, у тому числі і музичною.

Питання: чи треба ставити класичну оперету, якщо автори постановки вважають цей жанр настільки стареньким і зморшкуватим, що він гостро потребує пластичної операції? І вже якщо цю операцію вирішено зробити, чи не варто довірити її досвідченим пластичним хірургам, які, як мінімум, не пришиють ніс до підборіддя?

Бельгійська журналістка Сільвія Чиз, відома своїми афоризмами, якось висловилася: оперета хороша тим, що дозволяє навіть найрозумнішому три години побути ідіотом. Двозначне зауваження.

АРТ-новинки

Коментарі відключені.

Навігація по публікаціях